Новини
Home / Україна / Юлія Тимошенко: «Наступ» на «Основі» «Руху» до «Волі»?

Юлія Тимошенко: «Наступ» на «Основі» «Руху» до «Волі»?

Події останніх днів свідчать, що влада в Україні хоч і демонструє всі ознаки консолідації «під Вальцмана», але все одно не так міцна, як хотілося б цьому самому Вальцману. Тобто президенту Петру Порошенку, який вирішив брикнути і зосередити владу в своїх руках, скориставшись розгубленістю в середовищі зовнішніх кураторів, водрузивших його в крісло однотурового президента постпереворотной Україну в 2014 році.

 

У травні цього року Порошенко відсвяткує триріччя головного результату таємних домовленостей у Відні з олігархами і кураторами, які зробили його президентом і визначили долю «триголового змія майдану». Зрадив всіх і вся Арсенія Яценюка відправили у прем’єр-міністри, лідера «Удару» Віталія Кличка зробили мером Києва і врятували країну від придбаного на рингу ідіотизму, а фюрера «Свободи» Олега Тягнибока спровадили на смітник історії в політичний відстій.

Але часи за три роки змінилися. Причому готові кардинально змінюватися і далі. У країні не припиняється бродіння, викликане вальцмановской жадібністю. Жадібністю політичної та бізнесової. Крім влади, Порошенко адже ще хоче стати і «олігархом олігархів». Тобто навіть не першим серед рівних, як хотів повалений ним президент Віктор Янукович, який стверджував могутність «Сім’ї» і «младомиллиардеров Саші-Стоматолога», його старшого сина. Порошенко хоче стати «номером один, а то і взагалі єдиним олігархом в Україні, обідравши, як липку, і підім’явши під себе всіх інших, всяких там Ринатов Ахметових, Вікторов Пінчуків і Бень Коломойських, як пережравший кінського збудника бик трьох овець.

І ось жадібність Вальцмана, по-перше, майже поставила під сумнів його єдність з «Народним фронтом» («НФ») Арсенія Яценюка, на якому наполягають сьогодні зовнішні куратори. Був заарештований екс-нардеп Микола Мартиненко, якого називають одним з головних спонсорів «НФ». Сенс арешту – «роздягнути» й знекровити по бізнесу «атомного короля» (так нерідко називають арештованого), а разом з ним – позбавити «бабок» і «фронтовиків» Сіни. Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) просити суд взяти Мартиненко під варту на 60 діб з альтернативою застави в 300 млн. грн. Мартиненко каже, що не збирається тікати, погодиться з будь-яким рішенням суду, але платити таку заставу не буде, бо грошей немає.

Жадібність Порошенко грає з ним злий жарт: він хоче повноти влади, а арешт Мартиненко може дати йому гроші, але підточити влада. Адже арешт загрожує розвалом правлячої коаліції в Раді, яку «НФ» (81 мандат) створює разом з «Блоком Петра Порошенко» («БПП»). Сьогодні в Раді за вирахуванням депутатів від Криму і ДНР з ЛНР не 450, а всього 423 депутати. Якщо «НФ» піде, то Вальцману доведеться або нові дострокові вибори Ради призначати, або у нової коаліції на базі «БПП» (140 мандат) прикуповувати голоси решти фракцій. Потрібно мінімум 86 членів нової коаліції. А це нині дорого коштує. І кадрів, і грошей. Он один «заради-Кал» Олег Ляшко за свої нещасні 20 мандатів просить місце спікера Ради, на якому ударно шепелявить сьогодні «фронтовик» «Андлюса Палубий» – Андрій Парубій відомо з довідкою про затримки розумового розвитку. «Домазать» шукане просту більшість у 226 голосів можуть запросто фракції «Опозиційного блоку» (43 мандата), «Самопомочи» (26 мандатів), «Батьківщини» (20 мандатів), груп «Воля народу» (19 мандатів) та Партія «Відродження» (26 мандатів) або взагалі 48 позафракційних депутатів. Але на це піде стільки сил і засобів, що доведеться не одного Мартиненко «розкуркулювати», але, можливо, і свої «домазывать». А свої платити Вальцман не готовий нікому і ні за яких обставин. Ну, такий він чоловік…

По-друге, з’явилися чутки, що серйозно захворів і відправляється на лікування в Німеччину секретар Ради нацбезпеки і оборони, «кривавий пастор» Олександр Турчинов, який і розв’язав громадянську війну в Україні. Це відкриває додаткові і найширші можливості для зростання електорального могутності нинішнього головного суперника (точніше – суперниці) Порошенко – лідера партії «Батьківщини» Юлії Тимошенко. Її рейтинги популярності вже можна порівняти з порошенковскими. А зближення з тим же «НФ» Яценюка заважали «зрадники» – сам Яценюк і Турчинов, які мало не відібрали у неї «Батьківщину», коли вона при Януковичі сиділа в тюрязі. І якщо Сеня для «НашейЮли» – це навіть не закуска, а так, лузер лисий із зовнішністю задрота і такими ж потенціями ботана, то Турчинов, з яким вона пройшла майже весь тернистий шлях у політиці років 20-25, – це для неї символ дворушництва, підступності і підлості. Вона сама так недавно і сказала, що весь час «хворіє Турчиновим», так як він був і залишається «найбільшої своєї болем». Тепер це «біль» їде до німців, і шляхи для зближення «НФ» і «Батьківщини» відкриті. Тим більше що сам «НФ», як відомо, виникло багато в чому на вкрадених Яценюком і Турчиновим структурах «Батьківщини».

Це все – скелети в шафах головних політиків країни. Від них вони можуть відмовитися і навіть типу забути, але самі «скелети» іноді живуть власним життям, активуються в будь-який момент іншими і можуть серйозно перешкодити розкладів і планам «забудькуватих» головних дійових осіб. Як зараз ось можуть похерити всі плани Вальцмана…

По-третє, не припиняється з вигляду хаотичне і броунівський рух в партійному середовищі. З виникненням нових партійних проектів і несподіваним поєднанням старих з новими. І в цій «каламутній водиці» Тимошенко – гросмейстер і, мабуть, не просто самий досвідчений, але і найперспективніший гравець. Вона – геній політичної спритності і всеїдного популізму, який може мобілізувати під її знамена найрізноманітніші верстви населення у всіх регіонах збитої з пантелику країни.

Тільки за останні місяці і тижні в Україні оголосили і більш-менш голосно заявили про себе партії екс-губернатора Одеської області Міхо Саакашвілі, Надії Савченко (на заході країни) і олігарха Сергія Тарути (на південному сході). Причому дотримуються всі традиційні для України електоральні тенденції.

На заході України всі хочуть заручитися патріотами. «Рух нових сил» Саакашвілі буквально пару днів тому об’єднався з дрібної націоналістичною партією «Воля» нардепа Юрія Дерев’янка. Вожді нового об’єднання вже повідомили, що їх підтримують дев’ять мерів міст, а самі вони будуть боротися за дострокові парламентські вибори. Надія Савченко, яка довго приміряла на себе різні партійні «убрання», нарешті оголосила, що створила свою партію «Суспільно-політичну платформу». Виявилося, що не створила, а просто «осідлала» вже існуючу теж націоналістичну партію «Наступ» («Наступ») і на її основі стала новим ще одним «партайфюрером». І точно так само на південно-сході працює втратив активи і потенції олігарх і екс-губернатор Донеччини Сергій Тарута, який оголосив про створення нової партії «Основа», що будуть боротися виключно і ексклюзивно за права жителів регіону, але по всій Україні.

Ось що означає цей «Наступ» на «Основі» «Руху» до «Волі»? Зрозуміло ж, що в ідеологічно-політичному відношенні це буде жахливий за своєю еклектичності популізм, в якому будуть всі, що так чи інакше не пропонують «старі» партії. А якщо і пропонують, то їм вже ніхто не вірить, так як вони изолгались до полірованого блиску залишених під вітрами і бурями на полях минулих битв кісток колишніх лідерів та інших «диячив». В ідеологіях ж нових партпроектів буде все. І захист соціальних прав українців взагалі і переселенців з Донбасу зокрема. І боротьба за припинення війни у Донбасі. І протидію корупції й олігархічного ладу. І захист традиційних сімейних цінностей та регіональних традицій. І спекуляції на темах української та російської мов. І зміна політичної системи шляхом децентралізації. І захист середнього класу і підприємництва. Але головне – дострокові вибори, щоб встигнути і немає розгубити потенції. А то й взагалі – зовсім не втратити країну Україну…

У сформованій ситуації всі ці партії і хтось з розкручених вождів буквально створені один для одного. Вони можуть доповнити один одного, обмінявши «молоду кров», нерозтрачену віру людей у щось нове і довіру до чогось нового на умудренность, популярність і політичний досвід «розкручених», але не дискредитованих останнім часом партійних і політичних керівників. Ось саме такими керівниками і є Петро Порошенко і Юлія Тимошенко. На жаль і ах, як би кому не хотілося бачити поруч з ними новеньких, але їх немає. Всі інші – хоч і відомі, але все – «шості подползающие». Чи вже дискредитовані власної продажністю («всі «старі» партії будь-якого политокраса), або дискредитують себе самі сьогодні своєї неонацистської нарванностью, упоротой ксенофобією, непримиренним екстремізмом і агресивним радикалізмом (нові неонацистські та неофашистські партпроекты типу «Правого сектора» або «Національного корпусу»). Ці сили спираються на якийсь відсоток населення, що бажає продовження «банкету на майдані». І навіть при бажанні, замовленні та належному фінансуванні можуть навіть зробити державний переворот. Але переважна частина населення України виживає і хоче вижити…

А якщо потенційно вибирати між Порошенком і Тимошенко, то гирьки ваг об’єктивно на боці останньої. Повторюю – об’єктивно. Точно так само, як об’єктивно для України краще, щоб такого вибору у неї не було, а вона могла вибирати з кого-то нового. А нових немає. Тому вибір такий, який він є. Так, Тимошенко – теж з «старої гвардії» зі страшним «бекграундом» колишніх провалів і злочинів проти власної країни. Але вона:

а) має реноме більш договороздатним, ніж Порошенко. Адже вона навіть з Трампом вже щось «перетерла», а Порошенко його вірний глава МЗС Павло Клімкін тільки обіцяє зустріч у верхах. В Європі вона всім знайома. А про здатність вести переговори в російських верхах, включаючи саме президента Володимира Путіна, досі розповідають легенди. Може бути, нею ж і складені, але все ж. У Порошенка та цього немає;

б) всі останні роки вона не так заляпаний в те, що відбувається (громадянську війну, соціальний геноцид проти власного народу, політичний терор проти неугодних, згортання демократії і т. д.), як Порошенко, який вже є, фактично, уособленням всіх негативів. Він хоче з кимось цим «поділитися» звалити провину на прем’єра Вову Гройсмана, а не виходить;

в) нарешті, в очах як української, так і світової спільноти і зовнішніх кураторів вона – не олігарх, який володіє власністю і ввергающий країну в олігархію, корупцію, правове свавілля та економічні війни за власність і активи. Так, вона – швидше спекулянтка, яка відстоює інтереси банківського капіталу, імпортерів-трейдерів, але «на землі» у неї вже нічого немає. А Порошенко – олігарх, який прагне до єдиноначальності і придушення конкурентів силою держапарату. Порошенко – це і символ корупції, і неринковою конкуренції, та розправи з опонентами, що сам він про себе не думав. Він – жирующий на сльозах народу, а вона – «берегиня» і захисниця принижених, яка грамотно очолила тарифну війну тільки останніх місяців. Порошенко «тарифи підняв» і «пограбував народ», а вона з цим «бореться». Це грамотне політичне позиціонування, і Тимошенко з ним впоралася. А Порошенко – ні. Це про неї розповідають такий символічний віршик (про її бідності, якщо хто не зрозуміє):

Як церковна миша, бідна Юля.
У декларації у неї – дуля.
Знай, народ, вона не підведе.
Бо тепер вже зовсім не краде.

Це вони крадуть, ВОНА пречиста.
Це вони живуть у хоромах чистих.
За НАРОД страждає – весь секрет.
У Юлі, навіть, платний туалет.

А Порошенко приписали навіть те, що він вигнав з України Давида Саакашвілі, рідного брата Міхо Саакашвілі. Щоб помститися «неугодному конкуренту». І Міхо цим скористався для створення іміджу «скривдженого владою» «На підставі листа СБУ скасували вид на проживання мого брата Давида Саакашвілі, і він зобов’язаний покинути Україну. Нічого, прорвемося! Все це ще раз доводить, що ми на правильному шляху», – сказав він. І йому вірять…

…Ось звідси і загальний підсумок: Тимошенко потенційно має можливість очолити всіх незадоволених Порошенко і його режимом. Гарант нації, звичайно, теж має всі можливості, щоб зупинити негативні для себе процеси. Не піти на дострокові вибори. Випустити Мартиненко з-під преса, чого вже поклав початок Солом’янський райсуд Києва, який відпустив екс-нардепа Миколи Мартиненка на поруки народних депутатів з фракції «НФ» і міністрів-«фронтовиків». Сам піти на держпереворот своєю користь, як він це вже проїдав, очоливши блокаду ДНР з ЛНР і вибивши такий важіль тиску у екстремістів-патріотів. Зрештою, Тимошенко можна грохнути за «зв’язки з Путіним» руками безбашенних патріотів або організувати їй ДТП з летальним кінцем. В Україні все це можливо, як два пальця об асфальт. Але тенденції-то нікуди не подінуться. Поки є на карті Україна в такому стані. От якщо Україна зникне…

Leave a Reply

Your email address will not be published.

РусскийУкраїнська