Новини
Home / ДНР и ЛНР / Україна сама риє собі яму, переписуючи історію

Україна сама риє собі яму, переписуючи історію

25.04.2017 – 5:00

За останні місяці я вже не раз відзначала, що політика «декомунізації», яка була запущена сформованими після Майдану владою і доведена до крайності у своїй самогубною логікою, призведе просто до розвалу країни.

Саме до цього ми зараз підходимо. Спочатку Україна пустила собі кулю в обидві ноги войовничим ставленням до виникнення в Криму і Донбасі вимогам, а також подальшою блокадою регіонів. Тепер вона, судячи з усього, має намір приставити пістолет до свого скроні.

Так званий Рада міністрів не придумав нічого кращого, ніж зайнятися законопроектом про скасування всіх актів і рішень влади СРСР і Української РСР. Бачите, звідки може прийти катастрофа?

Мені чудово відомо, що зараз на Україні модно переписувати історію, однак факти — вперта штука. Цей закон зіткнеться з найсуттєвішими в історичному плані реаліями.

Справа в тому, що Україна як держава у тому вигляді, в якому вона існувала до Майдану, була результатом виключно актів і законів СРСР і Української РСР, а також їх спадщини.

Насамперед, розглянемо територіальне питання. Якщо закон буде прийнятий, він автоматично перекреслить всі акти про приєднання територій до Української РСР.

В результаті в України не залишиться ніяких легітимних прав на ці території, зокрема Крим, Донецько-Криворізьку республіку (сюди входять нинішні ДНР і ЛНР, Харківська та Херсонська області, Запоріжжя), Одеську республіку (Одеська та Миколаївська області), Закарпаття, Галичину та інші території на заході країни.

В цілому, від країни залишилися б лише жовта і помаранчева зони наступної карти:

Адже якщо анулювати всі акти СРСР, це буде включати в себе рішення Леніна про передачу Україні Новоросії (ліквідація Донецько-Криворізької та Одеської республік з приєднанням їх території до Української РСР), постанова Сталіна про включення в Україну Галичини та інших земель на заході після перемоги в 1945 році, а також декрет Хрущова про приєднання Криму Україні в 1954 році.

Таким чином, більша частина Новоросії та Криму можуть на цілком законних підставах звільнитися від територіальних вимог української влади завдяки їх же антикомуністичної гарячці.

Ще один цікавий момент полягає в тому, що сьогодні Україна посідає місце в ООН лише тому, що успадкувала його від Української РСР. Тобто, якщо вона відмовляється від радянської спадщини, втрачає ще й крісло в ООН, крім земель…

Як говорив Элье де Сен-Марк (Hélie de Saint Marc), «країна без історії не позбудеться лиха, але позбудеться цінностей». Саме це випливає з опублікованого ВВС інтерв’ю Олександра Турчинова, який був виконуючим обов’язки президента після повалення Януковича: Україна стала країною без цінностей та моральності.

Я виділю з нього лише кілька моментів, які багато говорять про стан моралі в країні після Майдану.

Коментарі Турчинова про початок війни в Донбасі (так звана «антитерористична операція») дають достатньо підстав для його засудження в Міжнародному кримінальному суді. Він марно намагався зняти з себе відповідальність, розмірковуючи про вторгнення Росії та відправлених нею солдатів (так він називав взяли штурмом урядові будівлі мирних жителів): факти знову-таки говорять самі за себе.

Ось, що він сказав з цього приводу і відданим їм тоді наказам (я коментую ключові моменти після кожного абзацу):

«У східні регіони приїжджали багато юнаків і чоловіків — цілими автобусами їхали якісь козацькі сотні й спортивні організації, які насправді були агентурою російських силових структур».

На такій стадії психозу необхідно терміново звернутися до лікаря, тому що сприйняття членів спортивних організацій як путінських агентів — серйозний симптом.

«Вони захоплювали прикордонні пропускні пункти і відкривали безконтрольний прохід для всіх бажаючих. Я давав прикордонникам накази стріляти і захищати кордон, а вони говорили: ми не можемо стріляти по цивільним особам».

Якщо відкинути ці боягузливі виправдання, виходить, що солдати розуміли, що ці так звані путінські агенти були простими людьми, і відмовилися виконувати нелюдський наказ.

«І ось 6 квітня ці „цивільні особи“ синхронно напали на будівлі обласних держадміністрацій у Харкові та Донецьку і захопили приміщення СБУ в Луганській області».

Я особисто спілкувалася з однією з учасниць цих подій, Катериною (вона зараз працює журналісткою News Front), і можу підтвердити, що взяли будівлю в Донецьку люди були зовсім не російськими військовими або агентами ФСБ, а мирними жителями Донбасу.

«Причому, луганська СБУ фактично передала їм без бою весь свій арсенал — не тільки зброю штатних співробітників, але і озброєння, яке зберігалося там на випадок особливих дій: вибухівку, важке автоматичну зброю, гранатомети».

Цікавий момент, оскільки він підтверджує походження зброї на руках у збунтованих громадян Донбасу, які використовували його для самооборони. Інакше кажучи, все це повністю перекреслює казки про прийшло з Росії зброю.

«У Харкові ми змогли відбити адміністрацію. По Донецьку і Луганську мені доповіли, що такої можливості немає, тому що будуть жертви серед місцевого населення, потрібні якісь переговори. Я наполягав на штурм, але цього не сталося».

Тут він ще раз говорить про те, що, незважаючи на інформацію про можливі жертви серед мирного населення в результаті виконання наказу, він наполіг на проведенні збройного штурму в Донецьку і Луганську (інакше кажучи, він підкреслив, що вчинив злочин проти людяності). Якби солдати не відмовилися виконувати наказ, – ми б побачили щось схоже на події в Одесі 2 травня 2014 року. Криваву лазню для мирних жителів.

Сумніви армії і факт участі безпосередньо мирного населення у повстанні підтверджується трохи далі в інтерв’ю:

«Коли я почав АТО, головною проблемою було примусити українських військових воювати. Збройні сили боялися стріляти. (…) Під Краматорському була ситуація, коли натовп цивільних просто голими руками відібрала кілька БТР у десантної бригади. Це був шок. Люди не були готові воювати. Їм потрібно було переступити психологічний бар’єр».

Іншими словами, потрібно було зробити з солдатів чудовиськ, які були б готові відкрити вогонь по беззбройному населенню. Це багато що говорить про цінностях і моральних якостях колишнього в. о. президента, які той мав намір прищепити армії і країні. Таким чином, для подолання психологічного бар’єру, за його словами, не залишилося іншого вибору, крім як задіяти гучні добровольчі батальйони (тобто, нацистів, які б без коливань почали стрілянину по мирних жителях).

«У цій ситуації я не мав іншого шляху, крім як звернутися до патріотів із закликом формувати добровольчі батальйони. Для них не було ніяких обмежень: вмієш — не вмієш, взяв автомат — та йди воювати. Саме патріоти тоді врятували ситуацію».

У цій частині інтерв’ю співробітник ВВС намагається врятувати свою репутацію журналіста (до цього від нього не звучить хоч скільки-небудь серйозної критики слів Турчинова, і він лише вставляє в інтерв’ю помітки про те, що Росія відкидає той чи інший момент) і задає незручні питання про контроль над розповсюдженням зброї в добровольчих батальйонів в зв’язку з нещодавнім вироком бійцям батальйону «Торнадо» (організація заборонена в РФ — прим.ред.). Далі слова Турчинова йдуть просто на вагу золота:

«Пам’ятаю одну зустріч на фронті з добровольчими підрозділами, на якій один з присутніх, весь у наколках, запитав: „Начальник, а амністія буде чи ні? Там у нас хлопці цікавляться“. Питаю, а що за хлопці? „Ну, там таке… вбивства, розбої“.

Так, це було. Але це було нетипово, окремі випадки.

Я пам’ятаю, коли я відкривав склади з зброєю, щоб роздати його батальйонам, офіцери відмовлялися це робити. Мене запитували: „Олександр Валентинович, а хто буде за це відповідати?“ Я говорив: я буду відповідати, і особисто підписував накази про видачу зброї. (…)

Справді, ми тоді нікого не перевіряли. Будь — засуджений або несудимий, — хто говорив, що готовий захищати країну, записувався, діставав зброю і йшов на схід».

Ось, будь ненормальних відправляли на фронт у Донбас сформовані після Майдану нелегітимні влади… Ці нацисти і злочинці могли без докорів совісті відняти невинні життя. Вчинки Турчинова називаються військовими злочинами та злочинами проти людяності. Причому він сам взяв на себе відповідальність за них в цьому інтерв’ю. Думаю, було б непогано знов показати його йому в той день, коли він опиниться на лаві підсудних Міжнародного кримінального суду за участь у війні в Донбасі.


Не став він нічого приховувати і з приводу ставлення до закінчення конфлікту та перспективам підписаних українською владою Мінських угод:

«У нас немає іншої альтернативи, окрім як перемагати. Минулий рік був першим, коли ми не здали жодного метра землі, а навпаки — придбали десятки кілометрів. Тому я вважаю, що наше завдання — метр за метром, кілометр за кілометром, мінімізуючи втрати, просуватися на схід. Головне — не проскочити кордон (сміється)».

Комусь потрібно пояснення, щоб зрозуміти, що українська влада радісно плювали на Мінські угоди і мають намір військовим шляхом захопити Донбас, порушуючи ними ж підписані домовленості, які були закріплені резолюцією ООН?

Це не кажучи вже про відкрите визнання того факту, що українська армія порушила домовленість про сірій зоні, яка повинна була залишитися демілітаризованою за тим же угодами. Тому що військовими перемогами для просування вперед тут називаються перемоги над козами, курми і мирними жителями, раз армії ДНР і ЛНР пішли з зони у відповідність з Мінськими угодами.

Нагадаю також, що ОБСЄ не висловила жодного протесту з приводу кричущого порушення домовленостей, хоча була гарантом повної демілітаризації зони.

Що стосується жалюгідної спроби пожартувати з приводу перетину російського кордону, йому варто було б звернути увагу на прочерченную перед Україною червону лінію, порушення якої може обернутися для української армії другим Дебальцеве. Тоді вона побіжить, підібгавши хвіст, на захід, до того, що залишиться від країни після прийняття запропонованого владою глупейшего законопроекту…


Крістель Неан

Источник: rusvesna.su

Leave a Reply

Your email address will not be published.

РусскийУкраїнська