Новини
Home / ДНР и ЛНР / Навіщо Трамп намагається «зробити ООН знову великої»

Навіщо Трамп намагається «зробити ООН знову великої»

22.09.2017 – 15:22

Політолог Антон Хащенко — про головні підсумки 72-ї Генасамблеї ООН.

Виступи перших осіб держав у рамках тижня високого рівня 72-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН не принесли особливих сенсацій. Приміром, президент Литви Даля Грібаускайте стандартно лякала всіх військовими навчаннями РФ «Захід-2017», а її колега з Києва — Петро Порошенко — звично махав перед носом «доказами» присутності російських військових у Донбасі.

На цьому тьмяному тлі помітно виділявся хіба що тільки Дональд Трамп, який проголосив з трибуни курс на національний суверенітет та пріоритет національних інтересів держав.


Американський лідер, очевидно, мав на увазі ті країни, які «заслуговують» цього за версією Білого дому. Але російський міністр Сергій Лавров у своєму виступі на Генасамблеї побажав Дональду Трампу того, щоб політика США справді здійснювалася саме на такій основі — без застережень і винятків.

При цьому Трамп на кілька днів фактично підмінив у медійному просторі поточний порядок денний сесії ГА своєї власної, наробила великого шуму ініціативою у вигляді декларації про реформу ООН.

Правда, Росія в компанії ще з 70 країн цю декларацію підтримувати відмовилася. І в цьому немає нічого дивного. Як відзначають наші дипломати, зробити організацію більш ефективною можуть тільки міжурядові переговори.

Можливо, якби проект документа, ініційований США, спочатку обговорено і опрацьований усіма зацікавленими державами, і тільки потім представлений в рамках ГА ООН, ситуація могла б прийняти інший оборот.

Однак одноосібність Трампа у вкрай складному і делікатному питанні перетворює і без того, за великим рахунком, ні до чого не зобов’язує політичну декларацію пшик без яких-небудь наслідків для майбутнього організації.

І в цьому сенсі нікого не повинно вводити в оману ні персональну участь генсека ООН Антоніу Гутерреша у скликаному Трампом для обговорення декларації неформальному міжнародному форумі. Ні заява американського постпреда при ООН Ніккі Хейлі про те, що документ вже підтримали близько 120 з 193 країн-членів організації.

Адже ні США, ні яка-небудь група країн-однодумців не може провести реформу ООН, не отримавши згоди всіх держав-членів.

А тут до цього далеко і через обраного формату обговорення та тому, що документ, м’яко кажучи, не викликав ніякого захоплення у кількох десятків країн, серед яких не тільки Росія, але і, наприклад, Китай і Франція.

Іншими словами, принаймні, на сьогоднішній день, юридичні перспективи цієї ініціативи Трампа, що викликала такий резонанс у ЗМІ, не виглядають реалістичними. Інша справа, що її медійний «вихлоп» дозволяє американському президенту вирішувати свої внутрішньополітичні проблеми, заміщаючи хоча б на час в інформаційному полі нескінченні звинувачення у зв’язках з Росією.

Адже образ глави держави, який намагається «зробити ООН знову великої», набагато виграшніше, ніж людину, яка нібито переміг на виборах виключно через «російського втручання».

Тим більше, що з критикою Організації Об’єднаних Націй Трамп виступав, ще не будучи президентом, називаючи її «просто клубом, в якому люди збираються поговорити і добре провести час», незважаючи на «величезний потенціал».

Пізніше звучали й інші тези, що стосуються різних аспектів роботи ООН, включаючи питання скорочення фінансування програм та агенцій організації, підвищення прозорості та передбачуваності витрат, зменшення штату (власне, декларація в загальному-то про це). Тобто в даному випадку звинуватити в якійсь непослідовності Трампа, звичайно, не можна.

Але є і ще один аспект, на який варто звернути увагу.

Неодноразові заяви американського президента про те, що внески країн — членів ООН в організацію повинні бути рівними, про скорочення платежів Вашингтона, як і про те, що США «не бачать результатів, відповідних їх вкладень», розцінюються експертами, насамперед, як прагматична економність і бажання Трампа як бізнесмена платити менше.

Хоча, цілком можливо, справжній мотив тут дещо в іншому.

За великим рахунком, американці цілком можуть собі дозволити і далі платити більше за всіх. Але справа в тому, що за ці гроші вони хочуть одержувати для себе набагато відчутніші результати, ніж ті, що мають при діючих в ООН правилах гри.

Тобто мова може йти про перегляд KPI організації для окремо взятих США.

Принципом «хто платить гроші, той і замовляє музику» стосовно до міжнародних структур, Сполучені Штати керуються давно. З недавніх прикладів: завдяки рясним вливанням в WADA і USADA Росію змогли демонстративно покарати за непідтвердженими звинуваченнями у всіх страшних допінгових гріхах.

Невипадкові також злагоджені атаки або навпаки — мовчання так званих «незалежних міжнародних організацій» за тим чи іншим актуальним для США питань. Куди не плюнь, скрізь прямий або опосередкований вплив американського бюджету.

Справедливості заради треба сказати, що «неефективність» прийняття рішень в ООН не подобалася і попереднім мешканцям Овального кабінету.

Буквально кілька років тому команда Обами вже намагалася обмежити вплив Росії в Радбезі, запропонувавши збільшити його складу за рахунок маріонеткових країн. Але тоді з цього нічого не вийшло.

Так що в цьому сенсі нічого не змінилося в Білому домі і з приходом Трампа. Хіба що останній не соромиться відкрито використовувати в якості тиску грошовий питання — або все тепер по-нашому, або, в іншому випадку, ми будемо платити менше. А якщо це так, то і його декларація відразу починає грати новими, нехай і з нальотом неприкритого цинізму, фарбами.


Источник: rusvesna.su

РусскийУкраїнська