Новини
Home / ДНР и ЛНР / Макрон хоче бути як Путін — але заважає повідець (ФОТО)

Макрон хоче бути як Путін — але заважає повідець (ФОТО)

22.09.2017 – 16:00

Президент Франції після спілкування з Володимиром Путіним у Версалі і визнання поразки західної коаліції в Сирії наче сам не свій.

Він грубить Ангелі Меркель з приводу «неприпустимого» німецького торгового балансу, використовує трибуну ООН для жорсткої критики офіційної позиції США з питань міжнародної політики і навіть заявляє, що «Франція повинна отримати статус великої держави, здатної втручатися в конфлікти по всьому світу».

Що сталося зі скромним і сором’язливим банкіром, який під час виборчої кампанії активно експлуатувала образ «хорошого хлопчика»?

Цинічний спостерігач скаже, що президент Франції просто намагається епатувати публіку заради порятунку власного рейтингу, але ситуація трохи складніша, ніж здається на перший погляд.

Судячи за деякими нехарактерним діям і заявам, Макрон намагається копіювати того єдиного політика, якому вдалося повернути своїй країні статус геополітичного гравця світового рівня. Йдеться про Володимира Путіна.


Правда, проблема в тому, що свої уявлення про «путинизме» французький лідер, мабуть, черпає з французьких ЗМІ — отже, виходить у нього навіть не пародія, а щось на зразок дешевого контрафакту.

Один з найбільш очевидних прикладів такої поведінки — рішення, який Макрон прийняв у контексті банкрутства верфей в Сен-Назері, тих самих верфей, на яких були побудовані злощасні «Містралю».

Після провалу російської угоди і в силу системних проблем верфі опинилися в стані неплатоспроможності, і здавалося, що президент Франції, як колишній банкір будинку Ротшильдів і прихильник ліберальної економіки, буде радий продажу або розпилювання на металобрухт виробництва, яке «не вписалися в ринок».

Але замість продажу або розпилу Макрон вирішив націоналізувати верфі, щоб вони не дісталися іноземним конкурентам з Італії. Це викликало шок у міжнародному медійному та бізнес-співтоваристві, яке його, Макрона, перш так підтримувало.

Робітники на суднобудівному заводі фірми STX Europe у місті Сен-Назер

Збільшення частки держави «в інтересах країни» — це зовсім не те, чого очікували від французького президента, якого навіть почали звинувачувати в так званому економічному націоналізмі.

Якщо подивитися на історію застосування терміна «економічний націоналізм» в якості інструменту політичної критики, то можна помітити, що першим «економічним націоналістом» європейської політики був і залишається Володимир Путін.

На жаль, цим епізодом вичерпується список того, що Еммануель Макрон зміг скопіювати вірно. Далі почалося копіювання того, що Путіну приписують західні ЗМІ, але що не має ніякого відношення до реальності.

Наприклад, на Заході люблять звинувачувати Путіна в якійсь імперської ностальгії та історичному реваншизм, а також у тому, що він використовує зовнішньополітичні конфлікти для вирішення внутрішньополітичних проблем.

Слідуючи тій же логіці, Макрон веде себе як маленький гігант великої геополітики, що з боку виглядає дещо комічно.

У той час як у Парижі проходять демонстрації профспілок, незадоволених реформами трудового законодавства, французький президент зайнятий спробами втручання в північнокорейський ядерний криза, а також стараннями натиснути на США у питанні підписання Паризького угоди по клімату.

Учасники акції протесту проти трудової реформи в Парижі, Франція. 21 вересня 2017

У недавньому інтерв’ю Le Point Макрон заявив: «Франція повинна стати великою державою — і крапка. Я приймаю цю риторику величі».

Російський читач може посміятися над такими заявами французького лідера, але якщо такі думки дійсно крутяться в його голові, нас чекають дуже цікаві події, які можуть сильно підірвати не тільки трансатлантична, але і внутриевропейское єдність.

При спостереженні за еволюцією Макрона може скластися враження, що певним моментом перелому для нього стало усвідомлення того, що Захід програв в Сирії.

Для французького політика це усвідомлення болісно подвійно, тому що Сирія — колишня французька колонія і територія, яка до порівняно недавнього часу вважалася частиною французької постколоніальної сфери впливу.

А тут виходить, що прийшов Путін і все зіпсував. Врятував засудженого до смерті Асада і показав, що навіть з обмеженими ресурсами можна досягти вражаючих результатів. Є чому переглянути свої погляди на світ і очікування від реальності.

Судячи з поведінки самого Макрона, саме він страждає від гострої туги за втраченою імперської могутності, хоча зазвичай в термінах ресентименту описуються логіка і поведінку Путіна.

Зараз російські й французькі дипломати готують візит Макрона в Росію.

Після того як Макрон витримав кілька годин спілкування з російським лідером у Версалі, західні ЗМІ протягом декількох днів розхвалювали мужність французького президента і його бійцівські якості, які дозволили йому критикувати Путіна в особистій бесіді.

Дуже ймовірно, що тепер Макрон хотів би побачити в газетних заголовках захоплення з приводу того, що він зміг повторити те ж саме, але вже в Москві.

Кажуть, марнославство — це чи не професійна хвороба французьких політиків, але цією недугою можна і потрібно користуватися в російських інтересах.

Зрештою, можна було запропонувати піарникам Макрона злітати в Бурятії, де в гірській річці президент Франції зможе виловити щуку, провести фотосесію з голим торсом і додати своєму іміджу дещицю «мачизму» і мужності, якої йому не вистачає.

Володимир Путін і Еммануель Макрон під час спільної прес-конференції за підсумками російсько-французьких переговорів у Версальському палаці. 29 травня 2017

Після першої зустрічі з Путіним Макрон отримав заряд прагматизму, який дозволив йому відмовитися від ідеї усунення Асада і потім визнати в інтерв’ю CNN, що без співпраці з Росією неможливо вирішити жодне серйозне питання світової політики, а значить, з Росією треба домовлятися.

Можливо, наступна зустріч з Путіним підштовхне французького лідера до більш адекватному розумінню і інших питань міжнародної політики — наприклад, української проблеми.

Якби Еммануель Макрон був дійсно зацікавлений у відновленні статусу Франції як провідної світової держави, то взаємодія з Москвою з ключових питань могло б суттєво допомогти в досягненні цієї мети.

Активну участь ЄС в проектах євразійської інтеграції та китайською «Один пояс — один шлях» (у реалізації якого кровно зацікавлена Росія) могло б стати потужним чинником зростання французької економіки. Спільна робота з Росією на Близькому Сході і в Північній Африці дозволила б різко знизити терористичні ризики, які настільки актуальні для Франції сьогодні.

Проблема, однак, у тому, що у Макрона є повідець — і він досить короткий, а смикають за цей повідець ті наднаціональні еліти, які зовсім не зацікавлені в великодержавном майбутньому Франції.

Це сумно, але все одно не варто забувати, що іноді поводок можна порвати. Може бути, вільне повітря Москви послужить для цього натхненням.

Іван Данилов

Источник: rusvesna.su

РусскийУкраїнська